Досьє
Вік: 63 роки
Професія: інженер-атомник
Біговий стаж: 41 рік
63-річний Костянтин Бондарев – людина, яка надихає своїм захопленням бігом.
Він вже понад 40 років продовжує бігати, і за цей час здолав 130 офіційних марафонів, та регулярно бігає незалежно від того, чи готується до змагань.
Він регулярно бере участь в заходах Run Ukraine з 2015 року, а цьогоріч був одним з пейсмейкерів Київського марафону Незламності 2024.
Костянтин поділився з нами своєю вражаючою історією та розказав, як війна вплинула на його тренування, та як біг допомагає в ці важкі часи. Від початку повномасштабного вторгнення він тренується кожного дня.
21 листопада 2024 року було 1000 днів безперервних тренувань, а це понад два з половиною роки поспіль!
Публікуємо розповідь Костянтина у форматі монологу
21 листопада цього року я мав тисячний день безперервних тренувань. Хочу розказати, як це відбувалося.
Я захоплений бігом уже 41 рік. Це заняття приносить мені багато задоволення та користі для здоров’я. Вже багато років я маю оптимальний графік занять: це 4-5 разів на тиждень, залежно від пори року та бігових планів.
Остання мирне тренування було 23 лютого 2022 року. Думаю, всі пам’ятають, що відбувалося 24 лютого. Початок війни був сильним ударом для всіх, хто живе в Україні. Ніхто не чекав такого підлого удару від нашого сусіда. Цей день я провів, як у страшному сні, був зовсім спустошений, та не тренувався.
Наступного дня я вийшов на звичайне тренування, здебільшого щоб відволіктися і зрозумів, що після пробіжки стан набагато покращується.
Думки вже не зациклюються тільки на війні, що все пропало і завтра нас захоплять у полон. Починаєш тверезо думати про те, що робити зараз, як допомогти країні, своїй сім’ї та вижити у цих обставинах. Стрес трохи відступає.
Через день ситуація повторилася, біг знову направив мої думки в потрібний напрямок. І так відбувалося щодня. У результаті я вирішив проводити бігові заняття щодня.
У такому режимі я бігав під час вибухів неподалік, під час артилерійської канонади, під ворожими літаками і ракетами, що літали над головою.
Я примудрявся бігати і під час цілодобової комендантської години, правда, довелося це робити по колу 70 метрів біля свого будинку. Про заняття в дощ, у мороз і при сильному снігу я вже не говорю, бо це були дрібні перешкоди моєму щоденному бігу.
Я намагався знайти філософське визначення, навіщо я це роблю і скільки це триватиме.
Спочатку це був виклик війні. Мовляв, не дивлячись на важку обстановку, я не здамся. З іншого боку, таке моє зобов’язання бігати щодня викликає погані асоціації з війною, через яку я почав цим займатися. Загалом це питання я досі для себе не вирішив.
Досить швидко я встановив чіткий критерій: тривалість тренування має бути біля 30 хвилин або 5 км.
Приблизно до 80-ї пробіжки з’явилася перша психологічна втома від такого обов’язку щоденних тренувань, тим більше, що перші найважчі тижні війни минули, ситуація трохи покращилася і стрес уже не був таким сильним, як раніше.
Тоді я вирішив довести цю цифру до 100, а там вирішити, що робити далі (відомий прийом для марафонців: коли стає важко, поставити собі якусь не дуже далеку мету, а там, швидше за все, стане легше). Так і вийшло.
На той час ситуація дещо змінилася. Війна тривала, але про неї нагадували лише повітряні тривоги, до яких усі вже звикли, та новини. Тоді ще не було іранських дронів, які кошмарять нас щоночі.
Після 150-го заняття бігом я вирішив трохи змінити умови. Бігові заняття я вирішив робити як до війни, 4-5 разів на тиждень, а в інші дні робити силове тренування, велосипедне або ходьбу, головна умова – 30 хвилин. Іноді виходило 2 тренування на день, головне – без перерви.
У такому режимі пройшло 200, 300, 500 і вже 1000 днів. Я зараз не відчуваю, що це є чимось важким для мене, скоріше це перетворилось на звичну дію, типу чищення зубів вранці.
Вже здається, що я можу робити це і 1500, і 2000 днів не напружуючись.
Тепер постає питання, чи має сенс продовжувати займатись у такому режимі?
Бувають дні, коли важко знайти півгодини вільного часу, навіть для ходьби. Від того, що я 1 або навіть 2 рази пропущу заняття, світ не перевернеться, більше того, про це майже ніхто і не дізнається. Можливо лише кілька десятків підписників у Strava.
Собі я все довів, а іншим людям, мабуть, це не дуже цікаво.
