Юлія Черніцька – мама чотирьох доньок, півмарафонка та засновниця проекту Fitness Mama. Для багатьох жінок в Україні вона є прикладом успішної та спортивної жінки, якій вдається поєднувати сім’ю, спорт та кар’єру.
Юлія: Я ніколи не думала, що у мене буде стільки дітей, і що я буду лідером думок в області фітнесу, – посміхається Юлія. – Так, я займаюся спортом уже 20 років, хоча тривалий час це було просто хобі. Я отримала звання кандидата в майстри спорту з дзюдо, але зрозуміла, що я стаю схожа на чоловіка. У 18 років я поставила крапку в дзюдо і сказала, що хочу бути жіночною. Я повністю змінила стиль, поміняла гардероб і перестала займатися спортом. У мене була пауза у 4 роки, за які я вийшла заміж, народила дочку. Але з часом я побачила, що моє тіло починає втрачати форму, і я вирішила повернутися до спорту. Для початку я спробувала пілатес і йогу, але мені не сподобалося, і тоді я пішла в тренажерний зал і зрозуміла – моє. Я закінчила курси тренерів, займалася з дівчатками в вузькому колі, а потім перейшла працювати в фітнес-клуб. Після переїзду до Києва я народила другу дочку, самостійно приходила в форму і моє тіло стало навіть краще, ніж було до вагітності. І тоді мені один мій знайомий запропонував допомагати мамам приходити в форму. В результаті пройшло 4 роки і тепер я займаюся тим, що люблю. На моїй сторінці FitnessMama я розповідаю про тренування, харчування, ділюся досвідом і мотивацією.
А ось з бігом Юлію «познайомив» її чоловік – СЕО та генеральний менеджер Run Ukraine Дмитро Черніцький.
Юлія: Так, спершу бігати мене змушував саме чоловік. Він показував, що до чого, як правильно займатися, щоб не травмуватися, а отримувати задоволення. Але просто бігати на вулиці, або в парку для мене було нудно, тому я вирішила, що хочу брати участь у забігах. Свої перші 10 км я пробіглв в 2014 році і отримала масу позитивних емоцій. Потім я почала залучати до бігу своїх знайомих, говорити їм, наскільки це круто і неймовірно. Так я почала готуватися до напівмарафону у Києві, а вже в Одесі була друга «половинка».
Юлія зізнається: біг для неї не лише спорт, а й можливість очистити думки і знайти правильний шлях. Буває й так, що саме біг допомагає вирішувати сімейні проблеми.
Юлія: Я раджу бігати абсолютно усім, у кого немає протипоказань. Я на своєму досвіді розумію, що біг – це перший засіб для схуднення, але крім цього, людина може перебувати наодинці з собою. Біг знімає психологічну напругу. І навіть, коли складний день, якщо посварилася з чоловіком, або вилаяла дітей, то не потрібно йти на балкон палити або пити вино, потрібно взути кросівки і вийти на пробіжку. Це дуже багато дає. Після пробіжки навіть втома не відчувається, але тоді вже зовсім по-іншому дивишься на те, що зробив, вистачає сміливості усвідомити свої помилки і навіть попросити вибачення якщо не правий.
Незважаючи на свій статус , Юля продовжує шукати для себе нові виклики та збирається стати першою спортсменкою в Україні, хто пробіжить напівмарафон разом зі своїми доньками у візочках.
Юлія: Зазвичай я бігаю 2-3 рази в тиждень. Це максимум. Частіше у мене не вдається. Коли знаходишся з дітками, то кожен день як марафон. Цього літа я прочитала новину про те, як жінка пробігла 40 км з візочком зі своїми дітьми, і це стало для мене викликом – пробігти половинку разом зі своїми доньками. Я стала моніторити рекорди України, дізнавалася, чи встановлювала жінка у нас подібні рекорди до цього. Такого ще не було. І для мене це теж стало додатково мотивацією. Я не хочу пробігти марафон за певний час, мені достатньо пробігти в задоволення, щоб діткам було комфортно. Так, я хочу стати першою в Україні жінкою, яка зробила це. Я сама тренуюся вже давно, на початку я просто пробігала кілометри і тренувала серце, а вже з вересня, коли стало прохолодніше, я беру дітей і ми виходимо на пробіжку. Поки ми максимум пробігли 14 км, але нам потрібно набігати кілометри, щоб я розуміла їх стан, як вони себе відчувають, коли вони сплять, коли вони їдять. Якщо чесно, то діткам подобається так бігати, якщо я переходжу на крок, то вони починають вередувати, мовляв: «Мама, давай біжи». Поки для мене складно те, що я не можу маневрувати корпусом. Я біжу, і у мене руки прикуті до візочка. Я намагаюся періодично міняти руку, однією рукою я працюю, а другою керую візочком. Але так виходить лише тоді, коли ми їдемо по рівній поверхні. Наскладніше – штовхати коляску вгору. Це потрійне навантаження на м’язи, суглоби, шию, тому буває, що я переходжу на крок.
Коли особливо важко, Юлія згадує, що її виклик – не лише для неї самої, чи її родини, і навіть не заради рекордів, а для тих, хто у неї вірить, кому іі приклад допомагає стати кращими та успішнішими.
Юлія: Для людей, які мене читають, мотивацією є я, а моя мотивація – це вони. Я знаю, що люди чекають чергової публікації, певного вчинку. Вони не розслабляються, а продовжують робити щось для покращення себе. Коли я запостила свою пробіжку з коляскою на 14 км, мені, напевно, п’ять людей написали: «Знаєш, мені сьогодні так хотілося пропустити тренування, але ти бігла з дітьми і я зрозуміла, що теж не можу сидіти вдома». І мене ці слова подяки надихають, тримають у тонусі. Хоча іноді так хочеться відпочити і зробити паузу в спорті. Насправді, був такий момент, коли я готова була все покинути. Я завагітніла двійнятами і зрозуміла, що не зможу тренувати групу людей, з якою довгий час працювала. Тоді я запросила нового тренера і оголосила дівчаткам, що їх буде тренувати інша людина, а я повинна піти. Але мені клієнтки відповіли: «Ти нас, звичайно, вибач, але ми не хочемо тренуватися в іншого тренера, ми тебе почекаємо». Я розуміла, що мені потрібна пауза, що у мене після народження дівчаток буде в чотири рази більше турбот, ніж тоді, але я взяла індивідуальні тренування, займалася навіть з животом. Так, я хотіла відпочити, але мені не дали. Звичайно, я можу скласти руки і нічого не робити, але я тоді перестану себе поважати, і в першу чергу тому, що я стану залежна від чоловіка, а я люблю бути незалежною людиною, і тим, на кого рівняються.
8 жовтня під час Київського марафону Юлія Черніцька вийде на старт дистанції в 21 км разом зі своїми півторарічними донечками Марією та Соломією, що будуть у візочках поруч з мамою протягом усього забігу.
