Завдяки компанії Run Ukraine, Київ та інші українські міста долучилися до бігової культури півмарафонів і марафонів, які давно стали традицією у столицях багатьох європейських країн. Але окрім звичних дистанцій, маршрут яких пролягає у рамках міст, існують і більш глобальні забіги – ультрамарафони. Ультрамарафонський маршрут – це будь-який забіг на дистанцію більшу, ніж традиційні 42,195 км. Є два види ультрамарафонських змагань: на певну дистанцію, і на час (з переможцем, який пробігає найбільшу відстань). Основними дистанціями вважаються 50 км, 100 км, 50 миль і 100 миль, хоча багато змагань проводяться на інших дистанціях. Ультрамарафони проходять в усьому світі, і більш ніж 70 тисяч спортсменів долають їх щороку.
Деякі переможці та учасники цих змагань стають відомими на увесь світ, зокрема, це американець із грецьким корінням Дін Карназес, який пробіг 560 км за майже 81 годину без сну, Том Грін, який став першим, хто подолав усю Велику Серію Ультрараннінгу, він відомий всім як «дідусь надмарафонського бігу» і «споконвічний ультрамарафонець», адже пробіг більше 280 ультрамарафонів. Також Маршал Ульрих, який завершив 124 ультрамарафони, Юхан Стеєн, який кожного разу пробігає більше 200 км. Про них пишуть книги та навіть знімають фільми, адже це люди, які діють на межі чи навіть за межами своїх фізичних і психологічних можливостей, долаючи біль, втому та перемагаючи себе.
Є відомі ультрамарафонці і в Україні. Зокрема, Євген Глива, чиє ім’я вже добре відоме у всьому світі. 34-річний спортсмен із Сумської області брав участь у майже 30 міжнародних ультрамарафонських забігах, які проходили у понад 20 країнах світу. Нині він посідає друге місце у світовому рейтингу ультрамарафонців, які спеціалізуються на бігу в пустелях, поступаючись лише представникові Марокко Рашиду ель Мурабіді. А у 2015-му році Євгену підкорилося ще одне досягнення: він пробіг марафонську дистанцію на Wizz Air Kyiv City Marathon, де став переможцем.
– Чим ви займалися до того, як стали ультрамарафонцем? – запитуємо у Євгена.
– Батьки мали підсобне господарство, за яким треба було доглядати. Під моєю опікою постійно перебувало чимало кролів, для яких тільки й встигав косити траву і годувати їх.
Отож весь вільний час присвячував кролячому бізнесу, бо від продажу вухатих мав кошти на кишенькові витрати. Маю ще трьох братів, у батьків великих фінансових можливостей не було, і розраховувати я міг лише на себе. Наприклад, потрібні кросівки – береш кроля у сумку і продаєш на базарі. Також в університеті доводилося платити за навчання. А уроки фізкультури у школі до 10-го класу прогулював. Одного разу в останній рік навчання пробіг загальношкільний крос першим, чим здивував усіх, і зовсім не втомився. Після того і почав займатися бігом на довгі дистанції. Наприкінці навчання в університеті почав брати участь у комерційних марафонських стартах.
– Як ви наважилися на свій перший ультрамарафон? Що вас спонукало до цього?
– Це було білоруське містечко Молодечно, грудень 2008-го, стартував на дистанції 100 кілометрів. Переміг із результатом 7 годин 35 хвилин і навіть одержав вагому грошову винагороду. На отримані кошти довчився у магістратурі, трохи залишилося на відпочинок з родиною. Після того став одержувати запрошення на різні змагання. Скажімо, на стокілометровій дистанції перемагав і фінішував другим у Бельгії, Італії, Польщі, зокрема на гірських та піщаних маршрутах.
– Ви спеціалізуєтеся на бігу у пустелях, у чому специфіка долання дистанції по піску?
– У тому, що такі дистанції потребують не стільки швидкості, скільки сили та функціональної підготовки. Коли на Intersport Run UA я біг 10 км у Києві, на дистанції були підйоми та спуски, у пустелі – так само, але техніка зовсім інша. Також надзвичайно важливо бути готовим до цього психологічно, тому що саме нерви здають у першу чергу, навіть якщо сили ще є.
– З’являються думки, що не зможеш впоратися із дистанцією?
– Саме так. А ще зазвичай я їду виступати як елітний спортсмен, і від мене багато очікують. У пустелі є складні ділянки і більш-менш прості, і коли місцеві арабські бігуни проходять важкі відрізки швидше і тікають від тебе, психологія дає про себе знати, починаєш сумніватися у собі, тож має бути стійкість. Протягом усього ультрамарафону потрібно вміти терпіти.
– Чому вам подобається бігти саме по піску?
– Із самого малку мені подобалося робити те, чого не роблять інші: щось екстремальне, незвичне. Наприклад, у швейцарському Давосі біг 80 км по горах, долаючи верхівки-трьохтисячники. Я є єдиним українцем, який ставав призером престижного Swissalpine Marathon Davos. Словом, мені подобається щось особливе. Ці марафони не масові, наприклад, у Oman Desert Marathon брали участь до 100 чоловік, але вони представляли близько 25 країн світу. Такі ультрамарафони ще малодоступні для рядових спортсменів, оскільки організація таких пробігів дуже затратна, і організатори намагаються хоча б частково покрити витрати за рахунок стартового внеску, тому він складає 1200-1300 євро. А, наприклад, участь у марафоні Des Sables у Марокко коштує до 3000 євро. Можливо, вони і могли б стати масовими, але через такі високі стартові внески не кожен може дозволити собі брати у них участь.
– Яка ваша улюблена пустеля?
– Поки що доводилося стартувати лише в Оманській пустелі. Вже звик до неї, коли приїжджаю, місцеві люди вже впізнають мене, приймають за свого, і для мене там уже все знайоме. Біжимо у напрямку моря, траси іноді змінюють на 50-60 км в одну чи іншу сторону, але відстань зазвичай складає близько 165 км, і пустеля та сама.
– Чи бували випадки, коли ви фізично не справлялися із обраною дистанцією?
– Так, навесні минулого року я переніс операцію, тому тренувався мало, і долав марафонську дистанцію у 42 км, яка зазвичай є для мене лише тренуванням і не викликає жодних труднощів, просто перебираючи ногами. Було дуже важко, під кінець я навіть перейшов на крок, словом, доповз, як зміг. Тож через стан здоров’я минулорічна гонка була для мене найтяжчою, навіть важчою, ніж перший ультрамарафон, коли ще не знав, що таке пустеля, як слід бігти тощо. Тоді у мене навіть стався тепловий удар, але це лише спочатку, у перші два дні, а далі вже втягнувся, зрозумів, що на мене чекає, і решту чотири дні пройшов дистанцію добре. Пізніше уже знав, який багаж із собою брати, адже у елітних спортсменів рюкзак був вагою близько 4 кг, а у мене – близько 9, тому я виглядав «чайником». З кожним роком спорядження удосконалюється, модернізується, стає легшим, і я теж намагаюся іти у ногу з часом.
– Клімат у пустелі зовсім інший?
– Що стосується клімату, то для мене він не має великого значення. Звісно, там спекотно, але останнім часом змагання змістили: раніше їх проводили на початку листопада, а минулого року – наприкінці. Тож вночі було надзвичайно холодно, +8 градусів. Ми лягали у спальний мішок, як завжди, у футболках та шортах, і я з нетерпінням чекав ранку. Словом, це було жахливо.
– Чи збираєтеся брати участь у марафонах, що проходять в Україні?
– Нещодавно біг 10 км, було цікаво. Але ця дистанція вимагає дуже високої концентрації. Під час ультрамарафону можна відволіктися, згадати якусь пісню, подумати про щось своє, а тут концентрація має бути максимальною протягом усього маршруту. Я посів друге місце у категорії, поступившись переможцю лише однією секундою лише через те, що проґавив, коли він вискочив у мене з-за плеча. Якби знав, що він наздоганяє мене, уперся б, і не пропустив вперед, а так програв саме через втрату концентрації. Плюс, трохи незвична швидкість. Але такі дистанції мають бути присутніми у підготовці, бо бігати лише ультрамарафони – це неправильно.
– Які змагання у ваших найближчих планах?
– Зараз готуюся до пустелі, де бігтиму у листопаді. Якщо усе буде добре, планую провести ряд стартів в Україні: 7-го жовтня – 9th Wizz Air Kyiv City Marathon, що відбудеться у Києві. Також маю на меті пробігти запорізький півмарафон 2nd Zaporizhstal Half Maratton 28 жовтня, який стане генеральною репетицією до ультрамарафону у пустелі. Там потрібно максимально бігти протягом 6 днів, тобто організм має звикнути швидко відновлюватися. Хоча півмарафони та марафони в українських містах проходять з різницею у часі приблизно у тиждень, вони стануть хорошою підготовкою організму до стресу, який на нього очікує у пустелі.
