Хто стане кращим партнером на бігових тренуваннях, якщо не найдорожча людина? Бігунка Сабіна Поп на ювілейному 10-му Wizz Air Kyiv City Marathon долатиме свої перші 42,195 км. Її мама Наталія стартуватиме на півмарафонській дистанції. Сабіна розповіла, що вони тренуються разом вже більше року, і у кожної – своя філософія бігу.
“У кожного своя причина для бігу”
– Чому ти хочеш пробігти 21 км? Просто тому, що хочеш їх пробігти?
– Так. Це буде правильно.
Приблизно такий діалог склався у мене з мамою рано-вранці за сніданком.
Нас часто запитують: “А навіщо ви бігаєте? У чому прикол?”
Люди хочуть почути якусь чарівну історію про те, що біг – це круто, що біг вирішує проблеми, подовжує життя і покращує здоров’я. Але наша з мамою історія – не про це.
Біг – це значне фізичне навантаження на всі групи м’язів, у тому числі на серце, і це навіть якщо опустити факт про стрес для всього організму. Людина, яка довго займається цим видом спорту, кардинально змінюється психологічно. І, на жаль, не завжди в кращу сторону. Складно вловити момент, коли біг з короткого ранкового тренування переростає у стиль життя.
Тобі вже потрібне те щоденне навантаження, заради якого ти змінюєш свій графік, звички, коло спілкування. Тебе затягує з головою, наче якась шкідлива звичка. І позбутися її не так легко.
Люди встають о 5 ранку, натщесерце пробігають свої бажані 5 кілометрів, хоча знають, що можуть потрапити в затори і спізнитися на роботу. Або тікають з побачення під якимось приводом, хоча насправді їх чекає лонг трейн на 15 км. Може бути запланована вечірка, бенкет, день народження, і ви точно знаєте, що ввечері ви пуститеся берега. Це означає, що перед цим потрібно десь спалити кілька тисяч калорій, щоб ваші гулянки ніде не відклалися.
І все це робиться заради чогось. У кожного своя причина для бігу.
Так і в нас з мамою. Мені – 20, їй – 38.
“Мама – мій найкращий компаньйон на пробіжці”
Я вважаю маму найкращим компаньйоном на пробіжці, тільки з нею я можу бігати.
Зазвичай я бігаю одна. Дуже рідко в компанії. Я люблю людей та спілкування, але на трасі все інакше. Жодних розмов, уточнень, змагань. Тільки ти, твій темп та твоя дистанція. Не треба ні під кого підлаштовуватися, вповільнюватися чи прискорюватися.
У мами так само. Саме це й робить її ідеальною в цьому.
Ми можемо розпочати пробіжку разом, але скінчити у різних точках Києва. Щоби знову зустрітися і моніторити місцезнаходження одна одної, ми використовуємо онлайн-відстежування локації в Телеграм.
Для мене біг – це своєрідна медитація. Я дуже люблю музику, і у моєму плейлисті вона варіюється від Дрейка, Емінема та Лоджика до AC/DC, Nirvana, Metallica з перервами на Тейлор Свіфт. Іноді я заслуховуюсь, і це впливає на темп – у кращу сторону.
Після робочого дня біг – це панацея для мене, яка допомагає проаналізувати події дня, складні ситуації, абстрагуватися від реальності. Я можу прослухати купу цікавих подкастів, розпланувати день і плани на життя за одну пробіжку.
Мама ж любить біг за те, що на трасі усі рівні. Під час пробіжки жоден статус тобі не допоможе. Видно, хто є хто, хто як готувався і де халтурив.
“Під час пробіжки ти відкриваєш місто зсередини”
Ще місяці чотири тому ми просто бігали в задоволення, не дотримуючись жодних правил, не слідкуючи за темпом, грішили постійними недосипами та не нарощували кілометраж.
Пам’ятаю, як ми вставали о 5 ранку в неділю, закидали речі в машину і їхали до Меморіалу жертвам Голодомору. Там ми бігали сходами, що ведуть до монументу, вгору-вниз у темпі 6:00. За настроєм бігали Русанівською набережною, Червоним хутором, Печерськими пагорбами, ВДНГ, Голосіївським парком.
Тренування на біговій доріжці нам не підходить. Відсутність будь-якої динаміки та різноманіття пригнічує. А біжучи вулицями та парками, ти відкриваєш для себе місто зсередини: вулички, траси, промзони, дворики.
З часом у нас з’явилась тренерка – і понеслось. У нас з мамою спільна тренерка, яка дистанційно тренує нас за індивідуальними програмами. Наприклад, у мене тижневий графік тренувань передбачає 4-5 забігів на різні дистанції від 4 до 30 км з/без перепадів висот, у різному темпі.
Після кожного тренування ми обов’язково звітуємо про свій стан – чи було важко бігти, чи болять коліна, чи ниють плечі, обговорюємо харчування тощо.
“Наші цілі на Київському марафоні однакові – добігти до фінішної арки”
На сьогодні я подолала свої шість півмарафонів, у мами в активі – один. Поки що. Зараз ми активно готуємося до ювілейного 10th Wizz Air Kyiv City Marathon 2019, який відбудеться 5-6 жовтня.
Наші цілі однакові – добігти до фінішної арки.
Дистанції відрізняються: мама біжить 21 км, я – 42 км.
Таким чином, ми обидві зможемо порівняти власні результати, адже рівно рік тому ми разом бігли нашу дебютну половинку на тому ж спортивному заході. Тоді, у 2018, перед стартом нас обох трусило від спільної думки: “Добре, я якось добіжу. А вона?”
