До старту
залишилось
sponsor
  • Титульний партнер
  • Офіційний хронометрист
  • Офіційний водний партнер
  • Партнер забігу 10 км
  • Офіційний спортивний партнер
  • Титульний партнер забігу з собаками
  • Oфіційний партнер
До старту
залишилось
sponsor

Історії учасників

Джесі Оуенс

Джесі Оуенс

Хоча видатний американський бігун Джесі Оуенс не має прямого стосунку саме до марафону, біографія цього короля коротких дистанцій вже 80 років є взірцем для бігунів всього світу. В 30-ті роки ХХ століття Джесі Оуенс був найшвидшою людиною планети, встановлюючи на дистанціях у 100 і 200 м рекорди, котрі були побиті вже в іншу епоху, лише в 1960-х, за більш сучасного покриття і взуття спортсменів.

Історія, котру ми хочемо розповісти, почалася на Олімпійських Іграх 1936 року в Берліні. Сюди Оуенс прибув в складі збірної США, щоб прийняти участь в змаганнях на 100 і 200 м, в естафеті 4х100 і в стрибках в довжину. Тиск на видатного американця здійснювався всюди – наслідки сегрегації в США змінилися для нього ворожим ставленням організаторів берлінських  Ігор. Тут нацистська верхівка Німеччини очікувала провалу Оуенса і тріумфу білих атлетів. Але наперекір цьому пресингу, Оуенс на одному диханні взяв золоті медалі у всіх трьох бігових дисциплінах!

І лише зі стрибком в довжину в американця виникли проблеми – хоча Джесі і був рекордсменом світу в цьому виді, але перші спроби в Оуенса не задалися, через заступи він опинився під загрозою дискваліфікації. Саме в цей момент до Оуенса підійшов німецький стрибун Луц Лонг – його головний конкурент на змаганнях. Німець дружньо пояснив Джесі його помилку при стрибку, порадив дещо змінити техніку. І… Дослухавшись поради, Оуенс вийшов у фінал і взяв «золото» з новим світовим рекордом! Першим, хто привітав американця з успіхом, був саме Луц Лонг, котрому дісталося «срібло». На очах в оскаженілого Адольфа Гітлера німецький і американський спортсмени обійнявшись пройшли почесне коло. «Цей вчинок вимагав від Лонга чимало сміливості. Ви можете переплавити всі мої кубки та медалі, і вони не переважать тієї дружби в 24 карати, що зародилася між мною і Луцем» – зізнався пізніше Джесі Оуенс.

Ця дружба, як зразок спортивної поведінки, взірець єднання людей, стала вічною цінністю для обох атлетів. 1943 року з італійського театру військових дій оберєфрейтор Лонг написав одного зі своїх останніх листів саме Оуенсу: «Відчуваю, що скоро для мене все скінчиться. Попіклуйся про мого сина Кая, розкажи йому про нашу дружбу». Невдовзі Лонг загинув, проте не загинуло почуття вірності між видатними спортсменами. Джесі Оуенс виконав прохання свого друга – вже в 1950-х роках саме американець став шафером на весіллі молодого Кая Лонга.

Хайле Гебреселассіє

gebrselassie

Один з найвидатніших стайерів в історії спорту Хайле Гебреселассіє народився в родині звичайного ефіопського фермера – небідній хіба що за мірками цієї країни, до того ж відірваній від будь-яких здобутків цивілізації. Десятеро дітей в родині рано втратили матір. Жили вони всі разом в одній хижі без вікон, і життя не вимальовувало перед малим Хайле великих перспектив – з самого дитинства лише робота на фермі, і нічого більше.

«Дитячі роки, – згадує Гебреселассіє, – складалися для мене лише з тяжкої праці 12 годин на добу, і бігу. Так, бігати доводилося багато, адже найближча водойма була від нас в 5 кілометрах – побіжиш туди, потім, навантажений горщиками з водою, назад. І школа в 10 кілометрах від дому – ранком пішки в школу, і, звісно, стільки ж назад. А бігати доводилось швидко – в сезон дощів потрібно було встигнути до річки, аби не залило єдиний міст, через котрий можна дістатися до іншого берега. І так рік за роком». Під лівою рукою, біжучи в школу, Хайле тримав кіпу підручників – з тих пір, вже навіть будучи видатним спортсменом, Гебреселассіє на трасі за звичкою завжди тримав ліву руку ближче до тіла.

Можливо, син фермера ніколи і не задумався б про серйозну кар’єру бігуна, якби одного вечора батько не включив для родини радіо (а траплялось це досить рідко через чималу ціну батарейок), і Хайле не почув би новину про те, що на Олімпіаді в Москві його співвітчизник, гордість нації Мірус Іфтер виборов «золото» на дистанції в 10 км. Захопленню семирічного Гебреселассіє не було меж – з того моменту він почав бігати не просто тому що це потрібно для ферми, а тому, що це стало сенсом його життя.

Гебреселассіє став кращим бігуном своєї школи, а коли хлопцю виповнилось 15, його старший брат, що перебрався в столицю Ефіопії Аддис-Абебу, запропонував Хайле прийняти участь у міському марафоні. Потай від батька скопивши гроші на квиток до столиці, хлопець подався до міста, і вже у 15 років показав на своєму першому марафоні результат у 2 години 48 хвилин. Після цього доля Гебреселассіє була вирішена – не дивлячись на супротив батька, котрий не бачив свого сина десь поза родинною фермою, Хайле вирвався з пустелі і приєднався до поліцейського спортивного товариства.

На Олімпіадах 1996 року в Атланті і 2000 року в Сіднеї спортсмен, котрий починав з щоденних забігів до школи в сезон дощів, повторив подвиг свого кумира Міруса Іфтера, взявши два «золота» на дистанції в 10 000 метрів.

Василь Закревський

zakrevskiy

Серед учасників наших заходів також вистачає спортсменів, чиє життя може послужити прикладом хоробрості і твердості духу для всього світу. Один з них – Василь Закревський, чемпіон світу з паратріатлону. Ще в юності Василю довелося пережити повну втрату зору. Одначе не зламавшись під цим ударом, Закревський продемонстрував зразок того, як навіть у надважкій ситуації можна почати нове життя.

– Ще в шостому класі я отримав травму, через котру втратив зір, – розповідає Василь Закревський. – Два роки я вчився на дому, проте потім твердо вирішив – я не буду просто сидіти склавши руки! Така статичність могла призвести лише до повної деградації особистості. Я перевівся в спеціалізовану школу, отримав освіту, закінчив медучилище, і поступив на курси масажу – зараз це моя основна діяльність. Одначе спорт вже давно став моїм провідником по житті. З 2002 року я зайнявся плаванням, а пізніше переключився на тріатлон – ця дисципліна включає в себе біг, плавання і велогонки. І от з 2013 року я регулярно приймаю участь у міжнародних змаганнях зі своїм гайдом Романом Королем.

Ця кар’єра виявилась не просто успішною – Закревський і Король постійно беруть нагороди вищого гатунку на чемпіонатах і Кубках світу з паратріатлону, і в серпні 2015 Василь очолив світовий рейтинг в цьому виді спорту. В останні роки незрячий спортсмен регулярно приймає участь у київських марафонах і напівмарафонах на дистанціях у 5 і 10 км, показуючи відмінні результати. Одначе за власною зайнятістю на основній роботі і змаганнях, за щоденними тренуваннями, Василь Закревський не забуває і про тих, хто має такі ж проблеми зі здоров’ям – через свою групу в Facebook кращий паратріатлоніст світу допомагає незрячим стати на шлях спорту, знайти тренера-провідника, організувати тренування, тощо.

– Зараз наша тренувальна група нараховує вже 72 людини – гайди і самі спортсмени. – Розповідає Закревський. – Сам я вже долав напівмарафонську дистанцію в 21 км, на тренуваннях пробігав і 25 км. Запам’ятайте, будь-ласка – рух це життя. Не сидіть вдома, не лінуйтесь. Як би тяжко не було в житті, і які б проблеми зі здоров’ям вас не спіткали – завжди потрібно йти вперед, не здаватись навіть в найтяжчій ситуації!

 

Олена Левинська

11

Олена Левинська – одна з учасниць бігового клубу Run Base Kyiv та постійна учасниця наших змагань. ЇЇ історія також надихає оточуючих на зміну своїх життєвих пріоритетів і переоцінку власних сил.

Олена – майстер спорту з академічної греблі, закінчила спортивну кар’єру у зв’язку з народженням дитини. Опанувавши професію масажиста, Левинська не планувала повертатись до активних занять спортом – і вже тим більше про це не було гадки після надважкого перелому зі зміщенням гомілкової кістки, що спіткав Олену три роки тому. Одначе, вимушений простій давався взнаки – до проблем зі здоров’ям додався і помітний набір ваги.

За порадою знайомого марафонця Левинська вирішила все почати спочатку, і знову зайнятись спортом, проте цього разу звернутись до бігу. На Київському напівмарафоні 2014 Олена заявилася на дистанцію в 5 км.

– Ті перші п’ять кілометрів я подолала ледь не пішки, – згадує Левинська. – Це було не просто важко, я думала, що протягом забігу залишусь без легенів. Тож користь від того старту була, як мінімум, в тому, що одразу після нього я кинула палити. Але якщо серйозно, те рішення цілком змінило моє життя. Якщо раніше єдиним видом відпочинку після роботи для мене було просто лежання на канапі, то тепер моє дозвілля – це регулярні тренування. Від чотирьох до шести бігових занять на тиждень, плюс плавання і тренажерна зала. Ну а стосовно ваги – скажімо прямо, я ніколи не була маленькою легкоатлеткою. Зараз я важу 94 кг, але той самий перший старт починала зі 118 кг.

Результати Левинської на новому терені дійсно вражають. Ще восени минулого року, переживаючи наслідки важкої травми, і ледь долаючи дистанцію у 5 км, вже цією весною Олена вперше пробігла напівмарафон, і нині впевнено долає навіть складні гірські забіги. – Мій приклад виявився заразливим, – розповідає Олена. – Все більше моїх друзів і знайомих переймаються ідеєю бігу. Навіть моя приятелька, що живе в Словаччині, тепер почала приймати участь в місцевих марафонських фестивалях. І навіть якщо мова йде не про біг  – як мінімум приємно те, що багато знайомих просто взялися за себе і почали займатися спортом, дивлячись в мій бік.