76-річний Олег Шетанков – найстарший учасник Wizz Air Kyiv City Marathon 2017, який готується подолати свої чергові 42,195 км. Він більше 30 років пропрацював старший науковим співробітником Інституту технічної фізики. Майже одночасно з кар’ єрою науковця розпочав і кар’єру бігуна, щоправда регулярно тренуватися почав лише на пенсії. Для Олега Костянтиновича заняття бігом – це не випробування чи можливість довести щось оточуючим, біг – це насолода, яка з ним уже більше ніж півжиття.
Олег Костянтинович: Бігом я захопився давно – понад 40 років тому. Я любив спорт, навіть легкі екстремальні види, стрибав з парашутом, їздив на велосипеді. А потім з’явилася мода на пробіжки. Я прочитав книгу про біг і його користь, тому вирішив спробувати. Займався більше для себе, свого здоров’я, звик до спорту, але в професійні заняття це не переросло. А кілька років тому я вирішив, що досить так бігати – час пробігти марафон! Все сталося випадково. Якось бігав як зазвичай, і добіг до села Зазим’я, а там у той момент готували трасу для марафону. Він називався «Екстрим-марафон». Жодного екстриму, якщо чесно. Можливо, так назвали через те, що бігти мали по лісу… Я запитав організаторів, чи можу пробігти з ними, але оскільки 42 км я ще тоді зовсім не бігав, мені запропонували почати з 10 км. Дистанція мені не сподобалася, і я вирішив тренуватися, щоб подолати марафон. І вже через рік, в 2014 році, я пробіг свій перший Київський марафон за 6 годин і 2 хвилини. Результат не найкращий, але після я дізнався, як треба систематично тренуватися, що потрібно відпочити перед самим забігом, і тоді результат покращиться. Це мене дуже підбадьорило! Уже наступний свій марафон я пробіг за 5 годин і 36 хвилин. Сподіваюся, що і зараз пробіжу з хорошим часом. Я тренуюся один. Бігти в компанії мені складно, тому що у кожного свій темп, свій графік. Я себе краще знаю, намагаюся тренуватися щодня, як мені комфортно.
Поруч на дистанції з досвідченим бігуном напевне буде його онук Денис. Хлопець вже не раз підтримував дідуся на дистанції. Поки що від родини марафонець отримує підтримку лише моральну – звабити усіх бігом Олег Костянтинович ще не зміг.
Олег Костянтинович: Рідні мене підтримують, хоча самі не бігають, з мене приклад не беруть, але завжди радіють за мене, переживають. Кожен сам вирішує, хочеться бігати чи ні. Дружина вважає, що вона домашня, їй не до спорту, і син, мабуть, в неї пішов. А онук раніше бігав на короткі дистанції, йому подобалося, але зараз він відійшов від спорту. Проте він мене супроводжує під час моїх дистанцій на велосипеді, воду мені підвозить, веселить мене, музику включає, щоб мені легше було бігти.
Дух суперництва у 76-річного спортсмена відчувається. Він і сам зізнається, приємно вигравати у більш молодих бігунів.
Олег Костянтинович: Люблю бігти півмарафони (посміхається). Там більше новачків, які ще не повністю можуть розрахувати сили, темп, і навіть, незважаючи на те, що вони молодші, після мене фінішує ще людина 90 зазвичай. У мене якось була ситуація, коли на півмарафоні поруч бігла дівчина, в такому ж темпі, як я. Я запитав, на який вона час біжить, вирішили бігти разом. Хоча вона мені відразу сказала: «Ви за мною не намагайтеся бігти, біжіть, як вам легше». А потім ми кілометрів 10 пробігли, дивлюся, вона вже почала відставати, після вирішила відпочити трохи, і звичайно, вона вже фінішувала далеко після мене.
Марафон бігти складніше. Але на старті забігу мене завжди питають, на яку дистанцію біжу, дивуються, задають питання про тренування. Думаю, люди не захоплюються, але з повагою ставляться до того, що я в такому віці бігаю марафон.
Олег Костянтинович впевнений: вік зовсім не завада спорту, навіть навпаки – спорт дає змогу відчути себе по-справжньому живим та щасливим.
Олег Костянтинович: Я люблю спорт. Навіть, коли пробігаю певну дистанцію під час тренування, відчуваю неймовірну ейфорію. Часто так буває, що встанеш зранку, виходити нікуди не хочеться, а якщо ще й погода не дуже гарна, то і самопочуття не найкраще, але потім вийдеш з дому, пробіжиш кілометрів 10-20, і веселіше стає, вже сам себе хвалиш, що ні сидів удома, а вийшов і пробігся. Задоволення має бути в усьому, не потрібно перенапружуватися, або витрачати всі сили на спорт, а можна через спорт отримувати енергію і на інші сфери діяльності. Це свого роду вивчення свого організму, своїх здібностей і можливостей.
Зараз мені приємно, що я найстарший учасник головної дистанції Київського марафону. Люди підтримують мене, мої зусилля, дивляться на мене і розуміють, що все можливо. Якщо чесно, мені приємно перебувати в компанії молодих людей, адже тоді і сам відчуваєш себе молодше. Іноді мені говорять: «Ви вже старий. Вам, мабуть, складно». А я відповідаю: «Який же я старий? Відчуваю себе тінейджером!». Це і є мотивація.
