• Офіційні партнери
  • Партнер дистанції 1.6 км
  • Партнер Естафети
  • Титульний партнер Ліги
  • Офіційні партнери
  • Офіційні партнери
  • Партнер дистанції 21 км
  • Благодійний партнер
  • Генеральний медіапартнер
  • Партнер дистанції 5 км
  • Автомобільний партнер
  • Партнер дитячих забігів
  • Офіційний хронометрист
  • Спонсор дистанції 10 км
  • Титульний партнер
  • Спортивний партнер
  • Організатор
  • Водний партнер
  • Співорганізатор

Новини

19.11.2026

“Спорт врятував мене”: ветеран Вадим Науменко встановив рекорд України, пробігши марафон на протезі. Частина 1

Український ветеран російсько-української війни та військовослужбовець ЗСУ Вадим Науменко встановив національний рекорд України у своїй категорії на 51-му Марафоні морської піхоти США. 25 жовтня в Арлінгтоні, неподалік Вашингтона, він пробіг 42,195 км на біговому протезі за 3 години 30 хвилин.

У 2022 році Вадим зазнав важкого поранення під час виконання бойового завдання та втратив нижню кінцівку. Попри це, він повернувся до активного життя, продовжив військову службу та знову почав займатися бігом. У вересні 2026 року Вадим уже встановив рекорд України на Хмельницькому півмарафоні, подолавши 21,1 км на протезі за 1:34:33.

Ми поговорили з Вадимом про його спортивний шлях до повномасштабної війни, відновлення після поранення та повернення до бігу на протезі. Також він розповів про особливості своїх тренувань, підготовку до марафону в США, емоції після встановлення рекорду та майбутні спортивні цілі.

 

Вадиме, яким був ваш шлях у спорті до повномасштабної війни? Коли у вашому житті з’явився біг?

Біг з’явився в моєму житті доволі рано — у 10 років. Вчитель фізкультури відвів нас до дитячо-юнацької спортивної школи, де я обрав легку атлетику, пройшов відповідні тести. Так почався мій спортивний шлях: стрибки, біг та інші легкоатлетичні дисципліни.

Школу я закінчив майже з другим дорослим розрядом із бігу на довгі дистанції — 3-5 км. Потім вступив до Кам’янець-Подільського національного університету на факультет фізичної культури, де спеціалізувався на легкій атлетиці та бігу на середні й довгі дистанції.

Моєю коронною дистанцією були 3000 метрів із перешкодами. Водночас для спортивного розвитку ми бігали й інші дистанції: 5 і 10 км, півмарафони, марафони та ультрамарафони. Це допомагало краще розуміти тренувальний процес і готувало нас до майбутньої тренерської роботи. Університет я закінчив кандидатом у майстри спорту, маючи грунтовну спортивну та тренерську підготовку.

У 21 рік, одразу після університету, я пішов до армії. З 2006 року й до сьогодні перебуваю на військовій службі. Навіть під час служби намагався підтримувати бігову форму на високому рівні, хоча через роботу довелося зменшити обсяги та інтенсивність тренувань.

Наприклад, у 2021 році, до поранення, я пробіг Вінницький півмарафон за 1:22. Це був мій найкращий результат у цивільному житті. Для порівняння, під час професійних занять в університеті я долав цю дистанцію за 1 годину 12 хвилин.

Як почався ваш шлях до повернення в активне життя після поранення? Яку роль у цьому відіграв спорт?

Оскільки у військах висока вимога до фізичної підготовки, після поранення намагався якомога швидше повернутися до руху. Щойно лікарі дозволили вставати, почав ходити на милицях, менше користувався візком, тренував верхню частину тіла й ліву ногу. Після зняття швів почав працювати з реабілітологом і готувати куксу до протезування.

Я розумів, що без руху м’язи атрофуються, а це ускладнить моє відновлення. Завдяки знанням з анатомії та фізіології я розумів, наскільки важливо не втрачати час.

Спорт відіграв величезну роль у моєму житті і фактично врятував мене. За роки тренувань я мав хорошу фізичну базу. Лікарі пояснювали, що в разі відмови нирок або проблем із печінкою після операції довелося б робити повторну ампутацію — значно вище коліна, майже біля кульшового суглобу. Мені дали шанс зберегти кінцівку за умови, що нирки впораються з навантаженням і не знадобиться діаліз. Організм витримав, і, на мою думку, хороша фізична підготовка відіграла в цьому важливу роль.

Спорт також загартував мій характер, дав упевненість, дисципліну та системність. Легка атлетика навчила мене організованості та циклічності — принципів, які допомагають мені не лише в тренуваннях, а й у повсякденному житті.

 

Як ви прийшли до бігу на протезі? Скільки часу знадобилося, щоб адаптуватися?

Перші спроби бігати на протезі я зробив уже через один-два тижні після протезування. На першому протезі пробіг 5 км на біговій доріжці. Протезист здивувався, але я пояснив, що все життя займався бігом, мав хорошу координацію та фізичну підготовку. Мені були потрібні лише правильно підібраний протез і якісний куксоприймач. Я знав, що обов’язково повернуся до улюбленої справи.

Важливою мотивацією була й обіцянка пробігти перший марафон разом із сином. Коли я отримав поранення, йому ще не було року, а зараз йому п’ять. Хочу залишатися активним, щоб приблизно через 15 років виконати цю обіцянку й стати для нього прикладом. Тому планую підтримувати фізичну форму навіть у 60-65 років.

Звичайний протез обмежував мою швидкість, тому я чекав на професійний біговий протез за підтримки Superhumans. Це протез Ottobock серії Sprinter, розрахований на дистанції від 5 км до марафону. Мій протезист пан Григоренко підібрав бігову стопу та виготовив куксоприймач. Ми багато тестували й коригували протез на бігових доріжках і стадіонах, поки не досягли потрібного результату.

Спеціалізований біговий протез я отримав майже через три з половиною роки після ампутації. І лише цього року почав показувати результати, які приносять мені справжнє задоволення.

Я знав, що зможу бігати, адже мав приклади для наслідування. Зокрема, Роман Кашпоров пробіг на протезі вісім марафонів і встановив національний рекорд у Німеччині — 3:55. Бачив і досвід інших спортсменів у світі. Маючи спортивне минуле та добре знаючи власне тіло, я розумів, як тренуватися. Потрібно було лише отримати відповідний протез і навчитися бігати на ньому — фактично на півтори ноги.

 

Як сьогодні виглядає ваш типовий тренувальний тиждень? Скільки часу приділяєте бігу та відновленню?

Мій типовий тиждень включає три бігові тренування: одне на біговій доріжці в залі, друге — на стадіоні з гумовим покриттям, третє — тривале тренування на відкритому повітрі, зазвичай на асфальті або рівній бруківці.

У середньому я пробігаю 60 км на тиждень. Це інтервальні тренування або фартлек, темповий біг і довгий крос. Через особливості бігового протеза я уникаю пересіченої місцевості: він найкраще працює на рівному покритті, яке зменшує додаткове навантаження на ампутовану кінцівку.

Також маю одне-два тренування із загальної фізичної підготовки. Залежно від підготовчого циклу частину вправ на верхню частину тіла замінюю плаванням, заняттями на аеробайку або гребному тренажері.

Зараз очікую на заміну куксоприймача: після марафону змінилися об’єми та анатомія кінцівки. Коли протез буде адаптований, я зможу повноцінно повернутися до тренувань, нарощувати зимові бігові об’єми й готуватися до весняних стартів.

 

У вересні ви встановили рекорд України на півмарафоні, а вже в жовтні подолали марафон у США. Як проходила підготовка до цих стартів?

У червні 2026 року ми отримали підтвердження від Superhumans, що я матиму біговий протез. Майже за тиждень надійшла пропозиція взяти участь у 51-му Марафоні морської піхоти США. На підготовку було близько чотирьох місяців, тому я одразу склав план і визначив контрольні старти, щоб оцінити свою форму та обрати цільовий темп.

Одним із таких стартів став півмарафон у Хмельницькому 13 вересня. Моя іміджмейкерка Аліна Пилепець запропонувала зафіксувати результат, тож ми звернулися до організації, яка реєструє національні рекорди. Вирішили спробувати встановити рекорд України на півмарафоні та покращити наявний рекорд на марафонській дистанції.

Паралельно знайшли спонсорів, які забезпечили мене спортивним харчуванням на весь період підготовки та допомогли придбати обладнання для тренувань і відновлення. Результати швидко покращувалися, тому визначитися із цільовим темпом на марафон було непросто.

Важливим контрольним тренуванням став забіг на 32 км 25 вересня із середнім темпом 4:55 на кілометр. Він додав упевненості, що марафон із темпом близько 5 хвилин на кілометр мені під силу.

Після цього поступово зменшували навантаження: спочатку пробігли 25 км, потім 20 км. До старту я встиг повністю відновитися. Напередодні марафону почувався настільки добре й мав стільки енергії, що хотілося виходити на дистанцію хоч того самого дня.

Чи був момент під час марафону у США, коли ви зрозуміли, що можете встановити рекорд? Чи вдалося дотриматися запланованого темпу?

Марафон проходив за планом: темп був рівним, навіть із невеликим запасом. Уже після перших 10 км я відчув, що все йде добре. Остаточно повірив у результат після позначки 21 миля — трохи більше ніж 30 км. Зрозумів, що до фінішу близько 10 км і рекорд майже в кишені. Мені залишалося лише подолати дистанцію та офіційно зафіксувати результат.

Запланованого темпу вдалося дотриматися — у середньому 4 хвилини 59 секунд на кілометр. Щоправда, годинник Garmin зафіксував на 550 метрів більше за офіційну дистанцію. За його показниками, я подолав марафон за 3 години 27 хвилин — приблизно за дві з половиною хвилини до фактичного фінішу.

Додаткові метри набігли через велику кількість учасників: на поворотах доводилося бігти ширшими траєкторіями, а біля пунктів гідратації — відхилятися від найкоротшого маршруту. Перші 30 км біг в щільному потоці людей, і лише на останніх 10 км дистанція почала розтягуватися. Якби учасників було менше, можливо, вдалося б пробігти на 1-2 хвилини швидше.

На останніх кілометрах я вже біг самостійно, але прискорюватися не став. Після 30-го кілометра ліву ногу почало спазмувати, тому я переніс більше навантаження на праву ногу з протезом, а лівою відштовхувався обережніше, щоб не посилити спазм.